Хвилі еміграції українців
Щоб дістатися Америки, українські селяни продавали господарство й купували квитки на корабель. За океаном вони сподівалися знайти землю та заробіток. Інші покоління залишали дім через поразку боротьби за незалежність, переслідування або війну. Хвилі еміграції українців показують, як змінювалися причини виїзду та життя наших земляків за кордоном.
Еміграція — переселення з рідної країни до іншої на тривалий час або назавжди. Зазвичай виділяють чотири основні хвилі української еміграції. Їхні межі умовні, а вимушений виїзд через сучасну російську війну варто розглядати окремо.
1. Перша хвиля — за океан по землю та роботу
Коли: остання третина XIX століття — 1914 рік.
Чому виїжджали? Перша хвиля еміграції українців охопила переважно селян із Галичини, Буковини та Закарпаття. Родини зростали, земельні ділянки дробилися між спадкоємцями, а роботи поза сільським господарством бракувало.
Куди прямували: до США, Канади, Бразилії та Аргентини.
Що чекало на місці? У США українці працювали на шахтах і заводах, у Канаді багато хто займався фермерством. У Бразилії переселенцям доводилося розчищати землю від лісу, звикати до спеки й боротися з хворобами. Заробіток вимагав важкої праці, а дорога теж була випробуванням: посередники могли ошукати ще під час продажу квитків.
Поступово земляки почали допомагати одне одному з житлом і працевлаштуванням. Так міцнішали українські громади.
2. Друга хвиля — із надією повернутися
Коли: між Першою та Другою світовими війнами.
Чому виїжджали? Друга хвиля еміграції українців поєднувала економічні та політичні причини. Після поразки Української революції 1917–1921 років за кордоном опинилися військові, урядовці, письменники й науковці. Із західноукраїнських земель продовжували їхати на заробітки.
Куди прямували: до Польщі, Чехословаччини, Франції, Німеччини, країн Америки.
Як облаштовували життя? Частина людей сприймала перебування за кордоном як тимчасове й чекала можливості повернутися. Водночас потрібно було заробляти, навчати дітей і підтримувати одне одного.
Емігранти створювали власні навчальні заклади та видавництва. Наприклад, Українська господарська академія в Подєбрадах готувала інженерів, агрономів та інших фахівців. Українське освітнє життя продовжувалося за межами батьківщини.
3. Третя хвиля — нове життя після війни
Коли: завершення Другої світової війни та повоєнні роки.
Чому залишалися за кордоном? Серед переселенців були біженці, колишні військовополонені й остарбайтери — люди, яких нацисти примусово вивезли на роботи. Частина боялася переслідувань після повернення до СРСР.
Як жили? Багато українців перебували в таборах для переміщених осіб у Німеччині та Австрії. Це були тимчасові поселення, де чекали на переселення або інше вирішення своєї долі.
Навіть там українці відкривали школи, видавали газети й книжки. У 1948 році в українських таборах діяли 102 початкові школи та 35 гімназій. Діти продовжували навчатися, хоча їхні сім’ї ще не знали, де житимуть далі.
Пізніше чимало переселенців переїхало до США, Канади, Австралії та інших країн, поповнивши українську діаспору.
4. Четверта хвиля — заробітки та родини на відстані
Коли: від кінця 1980-х — початку 1990-х років.
Чому виїжджали? Можливості подорожувати розширилися, а економічна криза, безробіття та низькі зарплати підштовхували до пошуку роботи за кордоном.
Куди прямували: до Польщі, Чехії, Італії, Португалії, Німеччини, США, Канади; значним напрямком до російської агресії була й Росія.
Як це змінювало життя? Зароблені гроші допомагали утримувати родини, оплачувати навчання та житло. Водночас подружжя й діти могли роками жити окремо. Частина заробітчан поверталася, інші поступово перевозили сім’ї. Тимчасова трудова поїздка не завжди ставала еміграцією назавжди.
Сучасний етап — виїзд через російську війну
Російська агресія 2014 року, а особливо повномасштабне вторгнення 2022-го, змусили мільйони людей шукати безпеки за кордоном.
Перед родинами постали щоденні завдання: знайти житло, влаштувати дітей до школи, вивчити мову, отримати роботу. Попередня професія не завжди забезпечує відповідну посаду: серед українських біженців поширена робота нижче рівня кваліфікації.
Вимушений виїзд не означає остаточного розриву з домом. Люди повертаються, залишаються за кордоном або знову виїжджають, якщо небезпека зростає.
Підсумок: скільки українців живе за кордоном
Дані, доступні на вересень 2026 року, описують різні групи людей:
| Показник | Кількість і дата |
|---|---|
| Міжнародні мігранти з України у світі — переважно люди, народжені в Україні | Близько 9,8 млн, середина 2024 року. Оцінка ООН, наведена Migration Policy Institute. |
| Біженці з України, зареєстровані у світі | Майже 5,8 млн, за повідомленням ООН від 10 серпня 2026 року. |
| Люди, які виїхали з України та мають тимчасовий захист у ЄС | 4,41 млн, 30 червня 2026 року; 98,5% — громадяни України. Євростат. |
Ці числа не можна додавати: групи перетинаються, а дати обліку різні. Вони також не дорівнюють усій діаспорі, до якої належать і нащадки емігрантів, народжені за кордоном.
Наслідки еміграції відчуваються на кількох рівнях:
- Для людей: можливість знайти безпеку й заробіток, але також розлука та складне пристосування.
- Для України: втрата частини працівників і фахівців, водночас — підтримка від земляків за кордоном.
- Для культури: українські громади зберігають мову, традиції та пам’ять про батьківщину в наступних поколіннях.
📚 Джерела та використані матеріали
- «Локальна історія» — Українці за океаном: від іммігрантів до діаспори
- Енциклопедія історії України — Українська господарська академія в Подєбрадах
- Енциклопедія України — Табори для переміщених осіб
- Інститут освітньої аналітики — Аналіз стану міграційних процесів в Україні, 2025
- УВКБ ООН — Працевлаштування українських біженців у Європі
- Migration Policy Institute — Українські іммігранти та оцінка міграції з України
- ООН в Україні — Дані про переміщення населення, 10 серпня 2026 року
- Євростат — Тимчасовий захист у ЄС станом на 30 червня 2026 року