Українські художники 20 століття
Одна художниця почала з розпису стін власної хати синьою глиною. Інший митець перетворив переплетення тонких ліній на власну техніку живопису. Хтось працював із бронзою і гранітом, а хтось зробив гобелен частиною сучасного інтер’єру. Українські художники 20 століття працювали настільки по-різному, що їхні історії цікавіші за звичайний перелік дат і назв картин.
Марія Примаченко — від розписаної хати до світових виставок
Творчий шлях Марії Примаченко почався не в художній академії. За спогадами, одного разу вона знайшла синій глей і розписала ним стіни своєї хати квітами. Згодом сусіди почали запрошувати її прикрашати й інші оселі.
Так поступово з’явився впізнаваний світ Примаченко — фантастичні тварини, птахи, квіти та істоти, яких неможливо зустріти в природі. У 1937 році її роботи демонстрували на міжнародній виставці в Парижі, а загалом художниця створила понад 800 творів.
Іван Макогон — мистецтво з каменю та бронзи
Іван Макогон працював зовсім з іншими матеріалами. Він був скульптором і створював портрети, пам’ятники, рельєфи, меморіальні дошки та медалі. Використовував бронзу, граніт, мармур, вапняк, шамот і гіпс.
Та його вплив не обмежився власними роботами. Від 1954 року Макогон працював у Київському художньому інституті, а протягом 1971–2001 років був професором кафедри скульптури. Серед його учнів — ціла група майбутніх українських скульпторів.
Людмила Жоголь — коли картиною стає тканина
Людмила Жоголь довела, що великий мистецький твір можна створити з ниток. Вона стала однією з основоположниць української школи гобелена другої половини ХХ століття.
У 1970-х роках художниця почала активно використовувати декоративні тканини та великі гобелени в оформленні громадських будівель. Її роботи ставали частиною самого простору — прикрашали стіни й формували вигляд інтер’єру. За життя Жоголь провела 35 персональних виставок, зокрема в Києві, Парижі, Афінах та інших містах.
Євген Безніско — графіка, що розповідала історії
Євген Безніско був графіком і монументалістом. Значну частину творчості він пов’язав з українською літературою: десятиліттями створював графічні роботи за мотивами творів Івана Франка.
Безніско працював і з монументальним мистецтвом, а його творчість отримала найвищу державну мистецьку відзнаку — у 2006 році художник став лауреатом Шевченківської премії.
Віктор Крижанівський — давня Україна між історією та міфом
У роботах Віктора Крижанівського можна зустріти давніх слов’ян, козаків, міфологічних персонажів і образи літописної України. Художник не намагався буквально відтворити минуле. Історичні сюжети в нього перетворювалися на символи та метафори.
Крижанівський працював як графік і живописець, писав книги та викладав у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Серед його серій — «Стародавній Київ», «Волинь», «Слов’янки», а серед живописних робіт — «Дух лісу», «Козак Мамай» та «Вічна Січ».
Микола Боровський — великі полотна про свій час
Микола Боровський представляє інший напрям українського живопису ХХ століття. Він навчався у Дніпропетровському художньому училищі та Київському художньому інституті, а пізніше сам викладав. Художник працював із тематичними композиціями та звертався до життя своїх сучасників. У 1980 році отримав звання заслуженого художника УРСР.
Іван Марчук — художник, який створив власну техніку
Окреме місце серед українських митців посідає Іван Марчук. Він створив авторську техніку, яку назвав пльонтанізмом — від слова «пльонтати», тобто плести або переплітати.
Картина складається з великої кількості тонких ліній, що перетинаються й утворюють складну фактуру. Здалеку робота сприймається як цілісне зображення, а зблизька нагадує мереживо з фарби. Сьогодні пльонтанізм став своєрідною візитівкою Марчука.
🇺🇦 Українські відомі художники: різне мистецтво одного століття
Ці українські відомі художники показують ХХ століття з абсолютно різних боків. Примаченко створювала фантастичних звірів, Макогон працював із каменем і бронзою, Жоголь — із тканиною, Крижанівський звертався до міфів і давньої історії, а Марчук розробив власну техніку живопису.
Ось чому українське мистецтво цього періоду складно звести до одного стилю. Воно існувало у картинах, графіці, скульптурі, гобеленах і зовсім нових авторських техніках.